Сообщество грустных дневников. Онлайн дневники
Главная » 2011»Февраль»9 » не судилося
не судилося
18:58
Погода за окном:Холод и ветер
Настроение:грусть Музыка в колонках:
Наступав вечір. За вікном плакало небо. Він сидів сам. Думав про неї. Згадував прогулянки вечорами… Так само, як краплинки дощу, капали його сльози. Вони стікали по щоках – і це відчуття було дивним, адже ніколи не плакав. Відчував присмак солоності на вустах. Він знав: вона йому не пробачить. Не схоче з ним розмовляти, не вислухає каяття. Також відчував свою провину в тому, що розірвав стосунки перший. Ненавидів себе за це! Хотів покінчити з життям, але його вчасно зупинили друзі. У голові пробігали думки: «Вона знайшла мені заміну. Того, з ким буде щаслива. А про мене навіть не згадує. Я ніхто в її житті. Сам винуватий… Не подумавши, зробив дурницю. Тепер страждай…». Поряд лежав телефон. На заставці – вони щасливо усміхаються і підпис: «Разом назавжди!». Хотів подзвонити, але ніяк не міг наважитися. Пробив годинник. Північ. Витерши сльози, ліг у ліжко. Довго думав. Спогади не давали спокою, повертали в минуле. Нарешті заснув… Вона сиділа сама. Думала про нього. Як на кіноплівці, у голові прокручувалися щасливі моменти їхніх зустрічей… Йшов дощ. Ця негода навіювала романтичний настрій. Хотілося, щоб він був поруч, пригорнув її, ніжно поцілував… Потекли сльози. Думала: він не схоче з нею розмовляти, а тим більше бачитися. У всьому звинувачувала себе: «Я не гідна такого хлопця. Некрасива, та й дурна. Він знайшов кращу. Розумнішу, гарнішу, саму… саму. Найкращу!». Хотіла покінчити із собою, бо не вбачала сенсу у своєму, на її думку, «нещасному, пустому, нікчемному» житті. Вчасно зупинилась і подумала: «Жорстокішим покаранням буде те, що житиму і страждатиму. Так, страждатиму. Сама винна…». На столі лежав мобільний телефон із щасливо усміхненими обличчями. «Разом назавжди, – звучало в голові. – Це я порушила обіцянку. Можливо, подзвонити? Просто почути голос… і все. Але ні, він не захоче взяти слухавку», – роздумувала вголос. Глянула на годинник – дванадцята. Вирішила поспати. Проте цілу ніч так і не змогла зімкнути очей. Думала… …Прокинувшись, все ж вирішив зателефонувати. Набрав до болю знайомий номер. На екрані висвітилося: «Номер зайнятий»... …Над ранок, все обдумавши, наважилася: взяла в руки телефон і подзвонила. Та мережа була зайнятою… «Не судилося», – промовив кожен вголос…
)