Погода за окном:Солнце жарит во всю... лучше бы дождь...
Настроение:Грустно... Музыка в колонках:
Вже котру ніч не можу спати, Безсильно дивлячись в вікно. Мені так хочеться літати, А небу, наче, все одно... І вже не хочу я літати, Але нема сил підвестись... То що ж про небо ще казати! Були б хоч сили по землі пройтись! Ще дуже добре пам`ятаю, Як я прокинулась од сну. Як сльози дрібнії ковтаю, Від болю, що мене враз захлеснув. Цей біль - як тінь. Завжди зі мною. І зараз не відходить ні на крок. Він накрива світ пеленою, Повітря не дає й ковток. Я пам`ятаю лікарів, Що й досі спокій мій тривожать. І пам`ятаю, як збліднів Мій батько, що до мене вдень приходить. Дивлюсь на мати. Наче спить. Та що той сон - лише примара. Мов промінь, він освітлює на мить Життя, що стало чорне, наче хмара. А у вікно - мені у очі Все світить місяць - молодик. Як я люблю ці темні ночі, Зірок м`який, спокійний блиск! Дивлюсь на небо. Бачу вічність, Величність, сяйво і красу. Як важко вникнути в усю цю хитрість, Коли у серце лине сум! Як можуть сяйво і краса Тонути в заздрощах і злобі? Величний зоряний цей сад Як може бути у жадобі? Навколо нас усюди бруд: Хабарство, лестощі та неповага. Перелічити все - великий труд. Хто робить це - той дурень й бідолаха. Як поруч із цією величчю небес З`явитись може такий біль й страждання? Як з-під великих вічності колес Таке земне приходить бідування? Та раптом розумію: все це треба Саме для нас - простих людей. Лише тоді ми зможемо цінити небо, Коли пізнаємо весь біль і бруд земних алей. Вже котру ніч не можу спати, Безсильно дивлячись в вікно. Та, наче, вже й не хочеться літати... Небу ж, як завжди, все одно...
)